Від колгоспів до латифундистів: як змінилася аграрна Україна за 30 років незалежності

На момент розпаду СРСР Україна стояла на краю продовольчої кризи: полиці в магазинах були порожні, деякі товари, наприклад, цукор відпускали лише за картками. За три десятки років все змінилося: наша країна повернула собі славу «хлібного кошика» світу, вітчизняні магазини наповнилися їжею на будь-який вибір. Були б гроші. Пропонуємо згадати, як за ці роки змінювався аграрний сектор країни, що перетворився на локомотив національної економіки.  

«Світова житниця», лідер з виробництва зерна, соняшникової олії та багатьох інших продуктів харчування, один з кращих і надійних постачальників продовольства в світі – все це і не тільки можна сказати про сучасну Україну. 

Наша країна справедливо визнана одним з флагманів в аграрній сфері, що робить значний внесок у продовольчу безпеку світу. 

Успіхів ми досягли не тільки за рахунок м'якого клімату і неймовірно цінних і родючих чорноземів, подарованих нам природою, але багато в чому завдяки працьовитості, досвіду і здатності вчитися і переймати нові технології і практики українських аграріїв і підприємців. Цьому передував довгий і важкий шлях. 

Перші роки незалежності

Після проголошення незалежності в 1991 році напівголодна Україна, в якій люди стояли в чергах за продуктами першої необхідності, увійшла в новий етап своєї історії, маючи величезний ресурсний потенціал – землю, кваліфікованих робітників і промислову базу. Однак цей аграрний гігант був технологічно відсталим, позбавленим фінансування, ізольованим від глобальної економіки. 

«У 1991 році нам дістався від СРСР дуже потужний, але технологічно відсталий агропромисловий комплекс. Українські 90-ті — це період, коли поля заросли бур'яном, худоба масово знищувалася, а працюючі заводи вирізалися на метал», – згадує президент групи компаній «Панда» Геннадій Бобов.

Старі правила, що базувалися на економіці колгоспного типу, припинили діяти, нові, що базуються на ринкових принципах, ще не були створені. Багато селян з побоюванням приймали зміни, бачачи безліч проблем і мінімум можливостей.

Це були похмурі роки: тім, хто прийшов до влади бракувало часу думати про побудову грамотної аграрної політики на десятиліття вперед. 

«У 90-х роках рідкісна людина у владі думала про майбутнє, про системний розвиток, про стратегію. Це сама ключова помилка. В результаті, величезну технологічну і виробничу базу просто знищили. Руйнівники на цьому заробили мільйони», — зазначає Бобов. 

Підтримка фермерства, що зароджувалось, повернення права розпоряджатися своєю землею, технічне переозброєння, оволодіння новими технологіями, зрошення посушливих регіонів і багато інших важливих речей Україні лише належало зробити.

«Планова економіка, відсутність прямої зацікавленості в результатах праці — те, що не давало нам розвиватися. І те, що ми маємо зараз, а зараз ми є одним з найбільших світових виробників, говорить про глобальні еволюційні процеси, які пройшла Україна за ці роки», – розповідає власник великого українського агрохолдингу «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк.

Розпад колгоспів і перші агрохолдинги 

У далекому 1991 році в Україні працювало 10 тисяч колгоспів. Деякі з них були ефективними господарствами, але більшість працювала за принципом: колгоспне – значить нічиє. 

Кардинальні зміни почалися в 1995 році з указом президента Леоніда Кучми про земельну реформу і розпаювання земель колишніх колгоспів. Тоді земельні паї отримали приблизно 5 мільйонів селян. 

«В результаті, до 2000 року всі масово почали реєструвати приватні підприємства. Це стало відправною точкою розвитку приватних компаній в агросекторі. Деякі з них, зіткнувшись з новими економічними умовами, почали накопичувати борги, і компанії-постачальники ресурсів почали забирати корпоративні права боржників, фактично стаючи першими агрохолдингами», – розповів Генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон. 

Десятиліття, прожиті в плановій радянській економіці, давали про себе знати. Новостворені господарства не розуміли, що робити з сільгоспактивами, їм доводилося вкладати колосальні ресурси, щоб перетворити цей бізнес в прибутковий. Хто зміг — продовжують працювати ефективно і донині, але значна кількість навіть з тодішніх топ-10 підприємств стали вже історією.   

Поруч з укрупненими аграрними холдингами, які тільки починали свій розвиток, продовжували працювати невеликі фермери на своїх паях.

І хоча 90-ті і початок 2000-х видалися не простим: у простих селян не було ні фінансування, ні серйозної державної підтримки, вони фактично забезпечили потреби країни в різних видах продовольства в цей перехідний період.

Епоха приватників  

Через перші десять років незалежності в молодій державі почали з'являтися перші системні інвестори, які намагалися модернізувати залишки переробної промисловості, закуповувати техніку і технології і потроху укрупнювати земельні банки. Почався період концентрації і розвитку. 

«До 2001 року в Україні вже налічувалося понад 43 тисячі фермерських господарств, понад 9 тисяч господарських товариств, 4 тисячі приватних агропідприємств – і це порівняно з всього п'ятьма сотнями державних», – згадує власник «Укрлендфармінгу» Бахматюк. 

Ще через десять років приватний аграрний сектор заявив про себе всерйоз і на весь світ: вітчизняні підприємства почали залучати багатомільйонні валютні інвестиції, серйозно вкладатися в сучасну техніку і будівництво заводів, активно виходити на зарубіжні ринки. 

До 2011 року в Україні утворилося – і діє донині – впливове лобі з найбільш великих і успішних сільськогосподарських компаній, торгові марки яких сьогодні представлені у всіх магазинах країни і вже в багатьох країнах світу. 

І, що важливо — вони почали будувати нові взаємини в соціальній сфері в сільській місцевості, допомагати сільським школам і дитячим садкам, прокладати дороги і сучасну інфраструктуру. І все це — своїми силами, без допомоги уряду, а іноді і всупереч його втручанню. 

«Головний урок: не можна покладатися на державу, поки держава не навчиться стратегічному плануванню на роки вперед, поки не буде культури розумної наступності влади і наступності реформ. Але в цьому величезному мінусі є і свій плюс: ми, агровиробники, що великі, що середні і невеликі фермерські господарства, навчилися правильно розраховувати свої сили, навчилися працювати в умовах обмежених ресурсів, навчилися більше цінувати людей, з якими працюємо», – підкреслив Бахматюк.

І завдяки працьовитості українських фермерів і підприємців, ювілейний для країни 2021 рік можна сміливо назвати роком, коли аграрна сфера впевнено стала локомотивом національної економіки, який не тільки забезпечує всю країну продовольством, а й приносить мільярди валютних надходжень щорічно і підтримує міцні торговельні відносини з усім світом.

Історичне відкриття ринку землі 

Про воістину історичну подію — відкриття ринку сільськогосподарських земель з 1 липня 2021 року — останнім часом не говорив тільки ледачий. 

Земельна реформа в Україні тривала довгі три десятки років, зустрічаючи на своєму шляху сильний опір, і досягла кульмінації лише влітку 2021 року, коли ринок нарешті запрацював і апокаліптичні передбачення супротивників так і були матеріалізовані. 

Запуск повноцінного ринку відновив історичну справедливість, повернувши українським фермерам право повноцінно розпоряджатися своєю землею. Варто підкреслити, що мова йде саме про право – всупереч міфам, поширюваним противниками реформи, українців ніхто не змушує продавати свої паї. Але тепер, при бажанні, вони можуть зробити це повністю прозоро і отримати справедливу суму за ділянку.

Відсутність цього права протягом майже сотні років (а з 2001 року в Україні діяв мораторій на продаж землі) безумовно гальмувала розвиток галузі, правових і фінансових відносин. Адже паї були у власності не у всіх фермерів, купити їх було не можна, а вкладатися в аграрний бізнес на орендованій землі, яку в господар в будь-який момент може здати в оренду іншому, — не найнадійніша справа. 

«За ці роки сільське господарство пережило занепад 90-х, відродження 2000-х і бум останніх десяти років — від періоду, коли мільйони гектарів нікому не були потрібні і заростали бур'янами, і до нинішньої шаленої конкуренції за обробку кожного клаптика ріллі», – розповідає генеральний директор УКАБ Сластьон. 

Земельна реформа подарувала Україні цивілізовані земельні відносини, які існують у всіх цивілізованих демократичних країнах світу. Вільний ринок землі — абсолютно здорова економічна модель, якої немає тільки на комуністичній Кубі, тоталітарній Північній Кореї і ще двох-трьох країнах «третього» світу.

«Відкриття ринку землі — це в першу перехід від совкової ментальності до нормальної економічної моделі. Це про справедливість у ставленні до власників паїв, про можливості кредитування та інвестицій в економіку. Але для цього потрібен максимально вільний від обмежень ринок землі при контролі держави за дотриманням законності і прав продавців і покупців», – вважає засновник «Укрлендфармінгу» Бахматюк. 

Поки український ринок землі досить закритий. Землю можуть купувати тільки фізичні особи-українці і мати у власності не більше 100 гектарів.  

За два місяці роботи ринку українці продали один одному близько 17 тисяч гектарів землі – в основному, це невеликі угіддя, часто площею менше гектара. Цього замало, щоб істотно розігнати економіку країни, в якій земельний банк перевищує 42 мільйони гектарів чорноземів, але початок однозначно покладено. 

Важка доля українського села

Українського села в його традиційному розумінні  -хазяйський двір з курми і коровами, невеликий фруктовий садок і поле, де під час жнив працює вся сім'я – на щастя, або худу, вже давно немає. 

Багато сіл вимирають, молодь їде в міста, стежити за господарством часто нікому. 

Зникають і багатовікові традиції. Якщо ще 30 років тому кожна друга-третя сільська сім'я в нашій країні тримала мінімум одну-дві корови, то тепер цим можуть похвалитися небагато. У селян все менше і менше мотивації утримувати корів — це дорого, а допомога в 5 тисяч гривень від держави не рятує. Тому худобу просто вирізають. 

«Українського села, яке було в 80-х – 90-х роках, давно вже немає. Немає молоді, брак робочих рук. Зменшується кількість худоби — його просто нікому тримати. Необхідно стимулювати великотоварне виробництво молока високого класу, підтримувати інвесторів», — розповідає президент групи компаній «Панда» Бобов.

Після розпаду колгоспів у 90-х роках у наших селян не було можливості піти європейським шляхом: об'єднатися в невеликі фермерські господарства, які досі успішно працюють у Польщі, Німеччині, інших європейських країнах і отримують хороші дотації від ЄС. 

У перші роки незалежності молода Україна проходила через складні часи гіперінфляції, нестачі всіляких ресурсів і сплеску злочинності. Аграрії повинні були просто виживати. 

Помилки минулого нові політики намагаються, як можуть, виправити. Держава почала підтримувати невеликих фермерів, вводячи податкові пільги і дотації – правда, досить скромні – для сімейних і фермерських господарств, які поступово знаходять свою нішу в національній економіці. 

З'явилися великі плани з розвитку сільського туризму в Україні. Все це дає надії на відродження українського села в найближчі десятиліття. 

«Для того, щоб побудувати щось нове, зовсім необов'язково руйнувати щось старе. Національний інтерес повинен бути понад усе. Сільське господарство — це не тільки економіка, це ще уклад життя для величезної кількості жителів України», – вважає Бобов. 

Рухатися в ногу з часом 

У 2021 році деякі українські поля виглядають дійсно футуристично, якщо порівнювати з попередніми десятиліттями. Над полями все частіше замість граків пролітають дрони — в тому числі, українського виробництва, які допомагають аграріям ефективно управляти земельними наділами.

Фотознімки з супутників допомагають аграріям спрогнозувати майбутній урожай, а владі – оцінити, чи законно обробляються ті чи інші угіддя. 

Дорогі зрошувальні установки перестають бути предметом розкоші і стають необхідністю для багатьох господарств, враховуючи, як швидко настає глобальне потепління, а клімат стає все посушливішим.

«Сьогодні землеробство стає все більш ризикованим, і це вже не стосується тільки півдня України. Посуха, якщо приходить, то застає зненацька всі регіони. Тому важливо бути підготовленими, вкладатися в полив, крапельне зрошення. Це дорого, але для невеликого поля сума цілком підйомна, і ви майже гарантовано отримаєте хороший урожай. Сільське господарство має йти в ногу з часом і ставати таким же сучасним, як і будь – який інший вид бізнесу», — ділиться думками агроном агрофірми «Нива золота» Станіслав Смирнов. 

Важливою тенденцією останнього часу стало те, що вітчизняні аграрії все більше інвестують в переробку, а не займаються виключно виробництвом сировини. Адже, наприклад, овочі та фрукти при сприятливих умовах виростити може кожен, а ось висушити, перетворюючи в чіпси, або піддати сухому заморожуванню з зневодненням – це вже зовсім інший рівень. Та й коштувати кінцевий продукт буде в рази дорожче.

З'являється все більше різноманітності: крім традиційних культур на зразок пшениці і гречки, в Україні починають вирощувати органіку і нішеві культури – лохину, спаржу і батат. А в 2020 році наша країна несподівано стала найбільшим постачальником їстівних равликів до Великобританії.

Рекорди незалежності

За свою 30-річну історію Україна поставила чимало аграрних рекордів, підкорила світовий продовольчий ринок і стала надійним торговим партнером для кількох десятків країн.

Україна справедливо визнана найбільшим на планеті експортером соняшникової олії, що надає колосальний вплив на тенденції у світовій торгівлі. Ми є одним зі світових лідерів з експорту пшениці і кукурудзи, які користуються популярністю на всіх континентах.

Також наша країна — другий за величиною в світі постачальник меду, що славиться відмінною якістю і унікальними смаковими властивостями.

Українське молоко, м'ясо і морозиво люблять в Європі, Азії і в багатьох африканських країнах. А ще світ поступово дізнається про українське вино і пиво, які продаються в магазинах Лондона, Берліна та інших європейських міст.

«Зроблено в Україні» — вже не просто слоган, а справжній бренд, який хочеться купувати, рекламувати і просувати на нові ринки. І, звичайно ж, нам — українцям є чим пишатися в аграрній сфері!

Попереду ще багато нових рекордів, відкриттів і новацій. Україна не дарма пройшла довгий шлях від радянських колгоспів до сучасних аграрних господарств, і хочеться вірити, що досягнення аграріїв і реформаторів галузі будуть примножені.

Джерело